Євгенія Цвєтанська
"Люди повинні знати, що у нас кожен день є війна"
Воєнна журналістка 1+1 media Євгенія Цвєтанська робить репортажі з зони АТО для щоденних новин. Як і для багатьох журналістів, для неї висвітлення війни перестало бути просто роботою.
Шлях Євгенії Цвєтанської у журналістику розпочався у дитячій школі преси і телебачення у Дніпропетровську [нині Дніпро — Ред.]. Потім вона вступила до Київського університету культури і мистецтв: "Вчилися бути кращими, гарна школа виживання". З другого курсу працювала на телеканалі "Ера" в новинах, а потім ведучою програми "Доброго ранку, країно". Євгенія розповідає, що під час роботи на "Ері" працювала у Верховній Раді. Тоді їй було 22 роки і вона думала, що в майбутньому стане парламентським журналістом. Задля втілення своєї мрії Євгенія майже рік прожила в Одесі. Там вона працювала ведучою політичного ток-шоу.
Війна очима ТСН. Євгенія Цвєтанська
"А потім один мій знайомий режисер, Сергій Моржов, що знає прекрасного продюсера — Юлію Жмакіну з телеканалу 1+1, і мені треба обов'язково з нею познайомитися. Зрештою, я зробила кілька сюжетів і мені запропонували перейти в програму "Сніданок".
Працювати на "Сніданку" після новин було важко. Євгенія згадує, коли в неї була рубрика "Спортивні драми". Продюсер Юлія Жмакіна завжди говорила: "Зроби так, щоб було драматично, щоб люди плакали". А Євгенія не могла зрозуміти: є фактаж, синхрони, слова, знову фактаж... І чому люди не плачуть? Вона ж їм розповідає про спорт.
У редакцію "Спецкору" та ТСН Євгенія Цвєтанська перейшла у 2013 році. Розповідає, що право знімати в зоні АТО їй разом з іншими журналістками ТСН довелося виборювати, оскільки керівництво відправляло на зйомки лише чоловіків.
Працювати на "Сніданку" після новин було важко. Євгенія згадує, коли в неї була рубрика "Спортивні драми". Продюсер Юлія Жмакіна завжди говорила: "Зроби так, щоб було драматично, щоб люди плакали". А Євгенія не могла зрозуміти: є фактаж, синхрони, слова, знову фактаж... І чому люди не плачуть? Вона ж їм розповідає про спорт.
У редакцію "Спецкору" та ТСН Євгенія Цвєтанська перейшла у 2013 році. Розповідає, що право знімати в зоні АТО їй разом з іншими журналістками ТСН довелося виборювати, оскільки керівництво відправляло на зйомки лише чоловіків.
"Я не розуміла, над чим далі працювати в Києві, просто не розуміла. Наташа Нагорна [журналістка ТСН — Ред.] першою поїхала ще влітку. Вже потім зрозуміли, що вона поїхала не просто мирних знімати, а на передову. Налаяли, сказали, що більше нікуди дівчата не їздять. Мені довелося сказати, що їду знімати виключно цивільне населення, але вже тоді я домовилася, що поїду в гарячу точку."
Жодної спеціальної підготовки для журналістів тоді не проводилося. Перше, що запитав керівник Євгенії Олександр Моторний — як накладати жгут і зупиняти артеріальну кровотечу. На ці питання вона тоді знала відповіді, але не більше. Багато чого дізнавалася в ході роботи від військових, потім вже проходила курси від Міністерства оборони. Розповідає, що через брак досвіду спочатку в неї повністю був відсутній інстинкт самозбереження. Так, наприклад, коли 32-й блокпост був оточений, Євгенія намагалася туди прорватися. Лише коли солдати на 29-му блокпосту спрямували на неї автомати, вона зрозуміла, що далі їхати не варто.
"Саме на 29-му блокпосту я першою потрапила під обстріл. Я п'ятий день у зоні АТО і ще не уявляю, як виглядає обстріл. І ось тільки ми почали спілкуватися — я чую хлопок. Я дивлюся і не розумію, чого вони не реагують. І потім коли вже до мене дійшло — "Повітря" [загроза обстрілу — Ред.], ми ховаємося в бліндаж. Ми зламали камеру. Але якщо ти зламав камеру, тобі все одно треба все знімати. І я знімала на телефон все, що відбувалося всередині. Хлопці кажуть: "Не виходьте ще. Ще не все закінчилося", але я перший день в зоні АТО, мені треба все знімати. Я вилажу, знімаю все на телефон, мене знову заштовхують в бліндаж".
"Саме на 29-му блокпосту я першою потрапила під обстріл. Я п'ятий день у зоні АТО і ще не уявляю, як виглядає обстріл. І ось тільки ми почали спілкуватися — я чую хлопок. Я дивлюся і не розумію, чого вони не реагують. І потім коли вже до мене дійшло — "Повітря" [загроза обстрілу — Ред.], ми ховаємося в бліндаж. Ми зламали камеру. Але якщо ти зламав камеру, тобі все одно треба все знімати. І я знімала на телефон все, що відбувалося всередині. Хлопці кажуть: "Не виходьте ще. Ще не все закінчилося", але я перший день в зоні АТО, мені треба все знімати. Я вилажу, знімаю все на телефон, мене знову заштовхують в бліндаж".
Про відважність та самовідданість кажуть не лише ті, хто їздять з Женьою в зону бойових дій, а й ті, хто монтує її матеріали в офісі. Ярослав Тищенко, режисер монтажу каже, що захоплюється тими матеріалами, які вона присилає. «Пам'ятаю, що був дуже вражений, коли монтував перші її сюжети. Вона дуже добре розуміється на військовій термінології, розрізняє калібри озброєння та дуже вправно орієнтується на місцевості. Робити її сюжети – одне задоволення», – каже Ярослав. І не дивно, бо попри свою жіночність та витонченість вона піклується про свою безпеку, одягає захисну амуніцію та не боїться говорити про дійсних стан речей на Сході.
Доки ми підіймаємося на ліфті в ньюзрум 1+1, Євгенія просить дозволу зробити декілька телефонних дзвінків. За кілька днів вона на три тижні їде у відрядження в зону АТО і зараз збирає передачі для військових. Вона відчуває відповідальність перед військовими і щоразу намагається зробити їх небезпечну та виснажливу місію хоч трошки приємнішою. На поверсі нас зустрічає журналістка Ганна Бока. Вона також часто їздить в АТО, але цього разу черга їхати у відрядження у Жені. Тому Ганна просить колегу взяти "Київський торт" та відвезти його на позиції в Авдіївку.
"Щойно я їздила до школи і забрала багато подарунків, що робили діти. Я не знаю телеканалу, на якому шеф-редактор новин не ходить по ньюзруму з "АТОшною корзиною" зі словами: "У нас народ їде в АТО". Збираються гроші, колеги сідають на своє авто, питають у нас, що треба хлопцям. Купують грілки, мандарини, сигарети, каву, тощо і все це їде з нами, або наздоганяє нас Новою Поштою", — розповідає Євгенія.
Для неї війна стала частиною життя. Відрядження триває два, рідше три тижні. Каже, що відчуває, що зараз має працювати там. «Зараз бойовики обстрілюють позиції наших переважно вночі, тому я вже відвикла спати в теплому готельному ліжку. Ми цілий день знімаємо сюжети, а на вечір лишаємося з бійцями. І їм веселіше, і ми маємо змогу оперативно передати інформацію на ранкові випуски ТСН», – розповідає Євгенія.
Вона розповідає, що переваги бути дівчиною-кореспондентом дають їй більше ключів до інформації. Все це тому, що всі бачать – дівчина, значить можна послабити пропускний режим. «Військові турбуються та діляться солодощами, весь час намагаються нагодувати» – усміхається Женя.
"Найстрашніше на війні — не зловити сигнал", — говорить журналістка. "У нас з собою є невеликі бездротові роутери, є терадеки [один з виробників пристроїв для бездротової передачі відео, — Ред.]. Але як правило ми намагаємося доїхати до найближчого Wi-Fi. Бо якщо ти не доїжджаєш, тобі доводиться пересилати все через мобільний Інтернет. І буває так, що ти вже півтори години зливаєш матеріал і розумієш, що вже цейтнот і все пропало". Тому і колеги, і прес-секретарі заздалегідь шукають Wi-Fi точки і обмінюються інформацією про їх місцезнаходження.
На війні в Євгенії є талісмани — гільзи, уламки від снарядів, які журналісти 1+1 постійно привозять з відряджень у свій "музей війни". Все це можна вивозити легально, але якось трапився випадок, що колеги з іншого каналу в якості експерименту провезли через український блокпост навчальну гранату, а потім зробили про це репортаж. Знімальна група 1+1 їхала наступною і військові протримали їх 5 годин на морозі, обшукуючи машину і чекаючи на слідчо-оперативну групу. Також в Євгенії є забобони — щодня розмовляти по телефону з бабусею. В зоні АТО в неї є ангели-охоронці, для дітей деяких з яких вона вже стала хрещеною матір'ю.
Доки ми підіймаємося на ліфті в ньюзрум 1+1, Євгенія просить дозволу зробити декілька телефонних дзвінків. За кілька днів вона на три тижні їде у відрядження в зону АТО і зараз збирає передачі для військових. Вона відчуває відповідальність перед військовими і щоразу намагається зробити їх небезпечну та виснажливу місію хоч трошки приємнішою. На поверсі нас зустрічає журналістка Ганна Бока. Вона також часто їздить в АТО, але цього разу черга їхати у відрядження у Жені. Тому Ганна просить колегу взяти "Київський торт" та відвезти його на позиції в Авдіївку.
"Щойно я їздила до школи і забрала багато подарунків, що робили діти. Я не знаю телеканалу, на якому шеф-редактор новин не ходить по ньюзруму з "АТОшною корзиною" зі словами: "У нас народ їде в АТО". Збираються гроші, колеги сідають на своє авто, питають у нас, що треба хлопцям. Купують грілки, мандарини, сигарети, каву, тощо і все це їде з нами, або наздоганяє нас Новою Поштою", — розповідає Євгенія.
Для неї війна стала частиною життя. Відрядження триває два, рідше три тижні. Каже, що відчуває, що зараз має працювати там. «Зараз бойовики обстрілюють позиції наших переважно вночі, тому я вже відвикла спати в теплому готельному ліжку. Ми цілий день знімаємо сюжети, а на вечір лишаємося з бійцями. І їм веселіше, і ми маємо змогу оперативно передати інформацію на ранкові випуски ТСН», – розповідає Євгенія.
Вона розповідає, що переваги бути дівчиною-кореспондентом дають їй більше ключів до інформації. Все це тому, що всі бачать – дівчина, значить можна послабити пропускний режим. «Військові турбуються та діляться солодощами, весь час намагаються нагодувати» – усміхається Женя.
"Найстрашніше на війні — не зловити сигнал", — говорить журналістка. "У нас з собою є невеликі бездротові роутери, є терадеки [один з виробників пристроїв для бездротової передачі відео, — Ред.]. Але як правило ми намагаємося доїхати до найближчого Wi-Fi. Бо якщо ти не доїжджаєш, тобі доводиться пересилати все через мобільний Інтернет. І буває так, що ти вже півтори години зливаєш матеріал і розумієш, що вже цейтнот і все пропало". Тому і колеги, і прес-секретарі заздалегідь шукають Wi-Fi точки і обмінюються інформацією про їх місцезнаходження.
На війні в Євгенії є талісмани — гільзи, уламки від снарядів, які журналісти 1+1 постійно привозять з відряджень у свій "музей війни". Все це можна вивозити легально, але якось трапився випадок, що колеги з іншого каналу в якості експерименту провезли через український блокпост навчальну гранату, а потім зробили про це репортаж. Знімальна група 1+1 їхала наступною і військові протримали їх 5 годин на морозі, обшукуючи машину і чекаючи на слідчо-оперативну групу. Також в Євгенії є забобони — щодня розмовляти по телефону з бабусею. В зоні АТО в неї є ангели-охоронці, для дітей деяких з яких вона вже стала хрещеною матір'ю.
"Вже тепер був мій чудовий друг, боєць Вова Киян (Тайфун). Він загинув. Я хрестила його дитину вже після його смерті. Він встиг мені сказати, що хоче, щоб я стала хрещеною його дитини. Вова наказав моєму теперішньому куму: "Бережи її, охороняй. Я тобі наказую". Це був Дарій. Дарій повіз мене через міст у місті Щасті. Хто знає, на той час міст був дуже небезпечним місцем. І Дарій мені каже: "Мені Тайфун сказав тебе берегти". Що він робить? Я сиджу на передньому сидінні. Найважливіше перетнути міст, бо там стріляють. Дарій вішається на зовнішню сторону машини, як бронежилет на скло. Передати наскільки це небезпечно неможливо, бо це жива ціль. І він їде і кричить: "Мені Тайфун сказав охороняти тебе. Я твій живий бронежилет". І в цей час все знімаю я розумію, що сплутала кнопку і нічого не зняла і в мене нема доказів, що він мене охороняв. Потім Тайфунчик загинув".
Євгенія вважає, що в роботі журналіст має враховувати особливості свого часу. На її думку, суспільство критикує українську владу якраз через те, що журналісти занадто демократично висвітлюють стан речей. Для неї об'єктивність — не дати слово терористу, але і показати внутрішню проблематику також.
"ТСН не працює на тій стороні. Це принципова позиція – не давати слова бойовикам-терористам. Грантові організації багато говорять про міжнародні стандарти, про необхідність показувати іншу сторону. Але треба розуміти, що в нас нетипове АТО, нетипова війна, нетипова ситуація, і ми вимушені існувати в цих реаліях. Це принципова позиція. Скажемо так, в мене була можливість поїхати до Безлера знімати українських полонених. Мене запрошували. Але ні".
Говорячи про журналістські стандарти, ми згадуємо сюжет журналістки "Громадського" Анастасії Станко про Авдіївську промзону, за який її позбавили акредитації.
"Журналістика не може бути об'єктивною, бо журналіст – це також людина. Настя Станко пише і каже дуже багато про об'єктивність, хоча я б не назвала це об'єктивністю тільки тому, що вона так вважає. Вважала б вона як людина трохи по-іншому і глядач отримував би інформацію вже трохи по-іншому. І як не намагайся, тому що ти не комп'ютер. В будь-якому випадку, на події дивиться людина, навіть якщо ця людина з ВВС".
Протягом розмови Цвєтанська декілька разів негативно згадує "Громадське". Вона вважає, що журналісти "Громадського" зарозумілі і не бажають визнавати своїх помилок. Так, за її словами, Катерина Сергацкова публічно виступала проти курсів Міністерства оборони, посилаючись на те, що вони обмежують права журналістів, і при цьому жодного разу не запропонувала своїх варіантів їх покращення. Через це, як каже Цвєтанська, інші українські воєнні журналісти не контактують з журналістами "Громадського" та не допомагають їм на фронті.
Минулого року Євгенія зробила фільм "Кіборги Луганського аеропорту". Вона вважає це важливим, оскільки про захисників Донецького аеропорту всі чули, в той час, як захисники Луганського незаслужено забуті. Головна проблема, каже Євгенія, — встигати поєднувати це з щоденною журналістською діяльністю. Вона заздрить журналістам-розслідувачам та аналітикам, які видають свій сюжет раз на тиждень. День кореспондента розписаний буквально по секундах.
"Кіборги Луганського аеропорту". Перша частина
"Кіборги Луганського аеропорту". Друга частина
"Звісно, тобі треба встигнути потрапити в ефір до дванадцятої. В цей час тобі дзвонять і хочуть від тебе якусь інформацію хоча б телефоном. В тебе випуск, зазвичай о 16:45. До цього часу в тебе повинен бути готове хоча б включення.Пізніше ти робиш ще сюжет за дві години".
Однак Євгенія відчуває своє призначення саме у створенні щоденних новин, хоч якими простими ті можуть бути.
Однак Євгенія відчуває своє призначення саме у створенні щоденних новин, хоч якими простими ті можуть бути.
"У нас не показуй людям цілодобово війну і все нормально. У країні нічого не відбувається. А так вони бачать, що солдат в окопі, в країні — війна, значить треба гроші кудись перерахувати, треба зайвого разу хабара не дати. Це впливає на свідомість людей, навіть пропаганда не потрібна. Просто показувати. Просто говорити правду про те, що там відбувається, якою б вона не була".
~
Антон Кривко
журналіст
