Ще під час навчання на факультеті журналістики Львівського університету ім. Франка Левко Стек мріяв про військову журналістику, але тоді й подумати не міг, що вже за кілька років буде працювати на війні у своїй країні та об'їздить усі гарячі точки. А тому, коли випала нагода стати військовим кореспондентом в зоні АТО, сумнівів не було.

За кілька років до цього на перших курсах університету Левко ще мало цікавився журналістикою, зате серйозно займався кікбоксингом, прагнув стати спортсменом і проявляти себе на рингу. Згодом пристрасть до спорту переросла у роботу спортивним журналістом у телерадіокомпанії «Люкс».

Але по-справжньому знайти себе у професії журналісту вдалося у листопаді 2013 року. Саме тоді Левко Стек опинився у потрібному місці у потрібний час — за тиждень до початку Євромайдану він приїхав до Києва працювати на «Радіо Свобода». У репортажах з Майдану Левка складно впізнати з першого погляду: в кадрі ніби зовсім інший чоловік, з ретельно поголеним обличчям і густим волоссям. А через 3 роки з екрана на глядача дивитиметься чоловік з густою бородою і короткою стрижкою. Проте війна змінила Левка не тільки ззовні. Його друг, з яким вони разом з 2014 знімали в зоні АТО, Артем Лисак каже: «Мені здається, що до Левка прийшло дорослішання, коли він почав їздити в АТО. Ми бачили там багато різних не надто приємних картин. Це залишило своєрідний відбиток. Можливо, додалося трохи цинізму».

Сам Левко Стек також відверто говорить про свої зміни: «Відчуваю, що я людина абсолютно черства і байдужа до багатьох речей. Навіть якби я хотів, мені важко було б перейнятися чиїмось горем. Хай це звучить цинічно, але це правда. Можливо, саме тому я все ще можу працювати і досі не звихнувся». І хоч журналісти самі не стріляють, не проходять через все те пекло, яке спіткає військових, вони це все бачать. Це впливає.

Воєнкор каже, що екіпірування, тренування та акредитації — не головне для журналіста на війні. Таке розуміння прийшло, коли Левко відчув на собі, наскільки українські військові часом не сприймають журналістів. Неодноразово у нього відбирали відео, били, затримували, проводили бесіди і навіть погрожували розстріляти. Втім, це не змінило його ставлення до військових. Він і надалі їх поважає як патріотів та професіоналів, адже розуміє, що на війні свої правила і вищий больовий поріг. «Особисто я на цьому ніколи не акцентував уваги, бо в цьому й різниця між роботою в Києві та в зоні АТО. Ти або рахуєшся з цим і працюєш, або не їдеш на війну. Якби для мене це було проблемою, я б говорив про це публічно, називав би імена, місця, позиції, вимагав би покарання, але для мене це — складова війни».

Левко Стек додає, що неодноразово залишався ночувати з військовими на позиціях у смердючих і вогких бліндажах, а тому усвідомлює, що жити в таких умовах — це вже випробування. А крім цього, вони постійно ризикують життям, втрачають своїх близьких, мають виконувати завдання та боротися з командуванням, яке все ще має совкові поняття.

За словами Левка, зараз працювати в зоні конфлікту стало набагато складніше, а матеріали можуть виходити не такими якісними, як у 2014-ому. «Робота в зоні АТО зараз перетворилася на війну зі штабами», – каже воєнкор. Аби потрапити в гарячу точку, потрібно пройти сім кіл пекла у вигляді безлічі бюрократичних процедур. Військові пояснюють це заходами безпеки, проте журналіст переконаний, що перепони створюються для того, щоб обмежити об'єктивну інформацію в ЗМІ зі сходу.

«За тобою ходить людина з того чи іншого підрозділу і дивиться, про що ти говориш, що знімаєш. Коли у тебе за спиною стоїть прес-офіцер, ти вже не можеш відверто говорити з військовим. Це цензура, яка вбиває журналістику на цьому конфлікті. Її хочуть підмінити якоюсь низькосортною пропагандою».

Але найгіршим він вважає самоцензуру. «Якщо на сході у військових є проблема з алкоголем, то я вважаю, що краще розповідати про це. Так, їх, можливо, оштрафують, так, їх, можливо, звільнять, але вони виживуть. А якщо вони будуть бухати на позиціях, вони загинуть», – переконаний Левко.

Його друг Артем Лисак каже, що Левко був одним з перших журналістів, які у 2014 почали говорити правду про українських військових, адже в той час багато журналістів на хвилі патріотизму піддавалися внутрішньому цензору і замовчували незручні теми.

Левко Стек вважає, що журналісти не мають займатися протидією російській пропаганді, адже журналістика і пропаганда суперечать одна одній. Він не розуміє колег, які вважають себе воїнами інформаційної війни. Проте переконаний — журналіст не може бути повністю об'єктивним, коли висвітлює війну у своїй країні.

Артем Лисак каже, що одна з речей, яка приносить Левкові справжнє задоволення — це хороший кадр. Але якщо навіть найгеніальніший кадр може бути небезпечним для життя військових, він його не поставить в сюжет.

Ніякий сенсаційний матеріал не вартий життя журналіста, вважає Левко. Таке розуміння по-справжньому прийшло з досвідом. У березні 2014-ого напередодні псевдореферендуму в Криму Стек збирав інформацію для сюжету, проте попрацювати йому вдалося лише близько тижня. Місцеві викрили його, схопили, вдягли на голову мішок і вивезли в поле. Левкові пощастило — відеоматеріали забрали, а його відпустили неушкодженим. Тоді він усвідомив, наскільки робота українських журналістів є небезпечною на цьому конфлікті, адже Росія не ніколи не сприймала журналістів як нейтральну сторону, а ознакування «Преса» ніколи не гарантувало безпеку.

Колеги не раз робили Левку зауваження, коли він наражався на небезпеку, знімаючи гарячі точки. Артем Лисак каже, що завжди був для Левка фактором стримування, коли вони разом їздили на схід, бо той був готовий майже на все заради хорошого матеріалу.

Левко Стек пояснює: поки знімаєш, тобі байдуже, що відбувається навколо, адже ти дивишся на події через екран камери і нібито спостерігаєш збоку. А тому зникає відчуття страху. «Коли ти боїшся, коли постійно зосереджений і пам'ятаєш про те, що може щось прилетіти, ти в безпеці. А якщо про це забуваєш, ти — жива мішень», – каже журналіст.

Втім, з досвідом ситуація змінилася. Воєнкор «Радіо Свобода» Мар'ян Кушнір, з яким Левко з червня 2016 року їздить в зону АТО, розповів, що його колега виважено поводиться в небезпечних моментах і навіть стримує його від невиправданого ризику. «Його досвід і розуміння небезпеки роблять його професійним журналістом», – каже Мар'ян Кушнір.

У небезпечних ситуаціях Левко Стек навчився стримувати емоції. «І навіть в моменти, коли військові починали молитися, він зберігав впевнений вигляд і своєю впевненістю міг заряджати інших», – згадує Артем.

Розповідаючи про Левка, колеги постійно наголошують на його професіоналізмі. Кажуть, він довго спілкується з людьми, ретельно випитує те, що йому потрібно, навіть якщо інтерв'ю може тривати довго. Мар'ян Кушнір згадує з посмішкою: «Іноді бувало так, що у мене закінчувалося місце на картці, бо він ставив дуже багато запитань. Мене це дратує, але в результаті він отримує багато потрібної інформації». Мар'ян додає, що у Левка є чому повчитися молодому журналісту.

У процесі роботи над сюжетами між Левком і Мар'яном часто виникають суперечки, іноді — навіть за одну секунду кадру. В таких випадках вони просто замінюють кадр і отримують хороший результат. Місяці їхньої спільної роботи показали — чим більше суперечок було за відео, тим кращий виходив сюжет. Левко дуже ретельно розбирає кожну тему, а жоден кадр в його сюжеті не з'являється просто так. А коли він все ж таки припускається помилки, не боїться її визнати і виправити.

«Про Левка банально казати, що він дотримується всіх стандартів, це очевидно, адже він професіонал. Він нічого не робить банально. Зазвичай у нього нестандартні підходи для кожної ситуації, він завжди намагається подивитися з іншого боку, поставити все під сумнів. Він не любить шаблонних матеріалів і шаблонних ситуацій в житті, – каже Мар'ян Кушнір.

Артем Лисак додає: «У Левка є неперевершена здатність дуже швидко вдосконалюватися. За короткий період він зробив величезний ривок в журналістиці. Одразу видно, що це його».

Він не їздить на фронт як на екскурсії, а живе цим, залишається на ніч з військовими, налагоджує спілкування. Артем розповів, що Левко зазвичай одразу не діставав камеру, але спочатку встановлював контакт з людьми, тому його матеріали виходили якісними. «Ти не перший журналіст, який це знімає, не перший, з ким спілкуються військові. Все це може в якийсь момент перетворитися в набір банальностей. А мені б цього не хотілося», – розказує Левко.

«На війні, коли ми знімаємо в себе вдома, дуже важливі взаємини. Від цього залежить вся твоя робота в зоні АТО. Якщо ставлення до тебе принаймні не негативне, ти щось зможеш зробити, а якщо ви не зійшлися, то скільки дозволів і акредитацій ти б не отримав, нічого не вийде», – каже Левко Стек.

Проте занадто зближатися з бійцями він вже не буде. Таке рішення журналіст прийняв після Іловайської трагедії, в якій загинуло багато бійців батальйону «Донбас», з якими Левко довгий час працював і підтримував стосунки. Пам'ятним і дорогим він називає відео з першого штурму Іловайська. Після нього Левко повернувся до редакції у Київ, а його знайомі військові потрапили в оточення.

Згадуючи свої поїздки в АТО за ці роки, журналіст, перш за все, пам'ятає не матеріали чи події, а людей: «Я пам'ятаю цей період, коли «Донбас» був добровольчим, там зібралися унікальні люди з унікальними історіями. Можна було годинами дивитися на них, слухати, спостерігати за їхньою поведінкою, їхніми мотивами, переконаннями. Звісно, коли велика частина з них або загинула, або потрапила в полон, це залишає велику зарубку на тобі».

Сильне враження на Левка справили бої в Широкиному. Він залишався з бійцями на передовій протягом 4–5 днів, коли тривали жорстокі бої, а поранені та загиблі з'являлися щодня. Після повернення додому Левко змонтував матеріал, здав його і ще довго не міг знайти сили і мотивацію, щоб знову поїхати на схід. Здавалося, що показав уже все. Тоді він не їздив на війну кілька місяців, проте все ж таки повернувся до своєї роботи, а сьогодні їздить в АТО щомісяця і проводить там близько двох тижнів.

На запитання про те, як журналісти проводять вільний час в АТО, і прохання розказати кілька цікавих історій, Левко посміхається. Каже, робота на передовій часто вимагає здатності чекати і довго шукати потрібну людину, потрібний кадр. А у вільний час спілкуються з військовими, з колегами, інколи випивають, аби відійти від побаченого та перелаштуватися.

Мар'ян Кушнір розповів, що Левко — шалений прихильник боксера Василя Ломаченка і не пропускає жодного його поєдинку. Навіть перебуваючи на сході, після дня роботи він чекав до ночі, аби не пропустити бої боксера. А ще згадав про цікаву особливість свого колеги міцно спати під гуркіт вибухів і прокидатися від храпу людини в кімнаті. Справжньою любов'ю Левка є Львів. За словами Мар'яна, Левко любив Львів ще до того, як це стало мейнстрімом, адже це його рідне місто.

Родина журналіста не одразу дізналася про його небезпечну роботу — це Левко тримав у секреті. Та згодом він все ж таки розповів близьким, що висвітлює війну. Левко Стек вважає, що така професія погано впливає на стосунки. «Важко уявити людину, яка захоче створювати сім'ю в таких умовах тому, що це не найстабільніша робота», – каже журналіст. Він розуміє, що заради роботи воєнним журналістом доводиться йти на жертви, і свого часу зробив вибір саме на корить професії.